Чудотворец

Биография Николая Чудотворца

Николай Чудотворец – особо чтимый и прославляемый в православном мире святой, покровитель путешественников, мореплавателей, несправедливо осужденных и сирот, а также всех людей, оказавшихся в трудных жизненных обстоятельствах. При искреннем прошении он всегда быстро откликался и приходил на помощь нуждающимся, получив за это огромную народную любовь и имя Угодник. Николай Чудотворец Он известен не только неистовой верой, бесчисленными чудесами, скорым заступничеством, добродетельной жизнью, но и тем, что стал первообразом Санта Клауса, основателем традиции дарить подарки от «Рождественского деда», спрятанными в носок или чулок.

Детство

Будущий святитель и архиепископ Мирликийский появился на свет примерно в 270 году в г. Патара (его руины находятся сегодня в провинции Анталия) на окраине Римской империи. Он стал долгожданным, вымоленным ребенком бездетных и уже немолодых родителей, состоятельных и глубоко верующих христиан, греков по национальности. Ликия. Где родился и жил Николай Чудотворец Они с раннего возраста приучили сына к духовной культуре, к изучению религиозной литературы и нравственному саморазвитию. Дядя-епископ, заметив благочестие и набожность племянника, избрал его чтецом на богослужениях. Юноша все дни находился в церкви, а по ночам занимался молением и постижением священных книг. Со временем он стал проявлять глубокие знания в вопросах веры, и дядя рукоположил его в духовный сан священника, начал доверять проведение служб, чтение проповедей и даже управление всей епархией.

Богослужение

Вскоре молодой проповедник получил благословение дяди-архиерея на поклонение святым местам в Иерусалиме. По дороге он предсказал надвигавшийся шторм и крушение судна, увидев дьявола на его борту. По просьбе мореплавателей он спас их, усмирив молитвословием морские волны. Икона Николая Чудотворца Прибыв в Иерусалим, он взошел на Голгофу, где был распят Иисус Христос, и вознес ему благодарственные моления. В поздний час на горе Сион в знак милости господней пред ним распахнулись двери закрытого храма. Преисполненный благодарности юноша принял решение удалиться в пустыню, чтобы полностью отдаться богу, но голос всевышнего велел ему возвратиться обратно в Ликию.
Вернувшись домой, в поисках своего пути молодой человек стал членом братства Святого Сиона. Но Всевышний и Богородица пришли в ночном сновидении и открыли иное, истинное его предназначение, вручив Евангелие и предмет облачения архиереев – омофор. Впоследствии, прослужив в Патаре примерно до 40 лет, священник действительно был избран на собрании священного Собора епископом города, территориально расположенном рядом с современным турецким городком Демре, Мира.
После кончины родителей он стал наследником значительного состояния, но избрал в своей жизни презрение богатств и служение господу богу, поэтому отдал все имущество и деньги нищенствующим. Памятник Николаю Чудотворцу в Ейске В тот период у власти находился римский император Диоклетиан, установивший твердое правление в Ликии, включавшее преследования христиан. Епископ с другими мирянам оказался заключенным в темницу, где поддерживал верующих и убеждал стойко переносить выпавшие на их долю испытания. По воцарении же Константина I несправедливо осужденные были освобождены и все подданные получили право при желании исповедовать христианскую веру.

Великий молитвенник за всех неустанно нес слово Истины и, невзирая на добросердечность и сострадательность, ревностно обличал еретиков. В 325 году он присутствовал на I Вселенском Соборе и участвовал в богословских спорах, активно выступал против лжеучения священника-ересиарха Арии.
В ходе прений он по одной трактовке дал пощечину основателю арианства, по другой – оскорбил, обозвав «безумствующим богохульником». За это его лишили звания архиерея и посадили под арест. Но после видения нескольким святым отцам данного собрания епископата, поняли, что поведение Николая угодно всевышнему и ему вернули святительский сан епископа. Чудеса Николая Чудотворца

Деяния

Знаменитый святой уже в юности проявлял большое милосердие к прихожанам и совершал многие великие чудеса. Известны случаи неоднократного спасения им моряков. Так, путешествуя морем в Александрию, он воскресил матроса, погибшего вследствие падения с мачты корабля во время шторма. Спасение моряков Николаем Чудотворцем Уберег чудотворец от страшной беды несчастного отца трех дочерей, собиравшегося отправить их заниматься блудом ради избавления от голода. Он под покровом ночи подбросил ему в дом три мешочка с золотом и сберег достоинство семейства от греховного поступка. Его гостинцы якобы упали в сушившиеся у печи носки, и с той поры таким образом принято оставлять детям рождественские подарки. Николай Чудотворец у постели больного Помогал святитель незаслуженно оклеветанным и осужденным. Однажды он спас от верной гибели трех мужчин, остановив их казнь через отсечение головы – подступил прямо к палачу и сдержал его меч. Иерарх уличил во лжи обвинившего их в преступлении градоначальника, который покаялся в содеянном, и был прощен. Услышал святой помощник мольбы о помощи военачальников, незаслуженно обвиненных и сидевших в заключении. Он приснился в вещем сне Константину и велел освободить невиновных. Благодаря Николаю были спасены от голода граждане Миры. В видении он предстал перед одним из торговцев и обратился к нему с просьбой привезти горожанам жито, оставив в качестве залога три золотых (тот обнаружил их утром в своей руке). Святой Николай Угодник После ухода из жизни угодника поклонение ему оказалось массовым. Он слышит все мольбы о здравии или пособничестве, помогает девушкам в поисках любви и в создании семьи, оберегает от опасности, недругов и плена.

Смерть

Николай Чудотворец прожил долгую жизнь, сохранив чистоту и святость, и мирно почил в 345 году. Его мощи хранились в небольшой церквушке Миры и источали миро – маслянистую, испускающую благоухание влагу. Верующие обнаружили, что после поклонения им, они получали избавление от страданий и немощей. Праздник Святого Николая с нетерпением ждут дети В 1087 году останки святого были перевезены в Италию, точнее, украдены норманнскими купцами якобы с целью спасения от утраты во время османских набегов. До нынешних дней они сохранились в г. Бари, где покоятся в базилике Святого Николая, и на венецианском острове Лидо в одноименной церкви. Молитва о помощи Николаю Чудотворцу Имя угодника прославлялось во многих уголках мира. На Руси он почитался как национальный святой, помощник и заступник. Мелкие частицы его мощей имеются в Свято-Даниловском монастыре Москвы, в монастырях Свято-Никольских в Старой Ладоге (Ленинградская область), в Саратове и др.

Православні, римо-католицькі та греко-католицькі християни пам’ятають його та шанують як історичну особу та великого святого.

Св. Миколай зараховується до лику святих: як такий опікується воїнами, водіями і подорожуючими, допомагає бідним у скруті; вважається покровителем дітей та студентів, моряків, торговців і лучників. Визнається патроном міст Амстердам (Нідерланди), Барі (Італія), Барранкілья (Колумбія).

Письмових джерел про життя Святого Миколая збереглося мало. Одними з джерел є перекази Святого Андрія Критійського (VII ст.) та монаха-студита Івана з Константинополя (V ст.).

Згідно різних переказів Миколай народився 270—286 рр. у грецькому місті-колонії Патара у провінції Лікія (Мала Азія), на той час це був еллінистичний регіон.
За переказами його батьки були багатими та глибоко віруючими християнами, котрі охрестили сина відразу після його народження, що було рідкістю на той час. Змалку Миколай був дуже релігійним та вирішив присвятити своє життя богослужінню. Достеменно відомо, що будучи вченим юнаком, Миколай переселяється до Мири, де продовжує навчання, а його дядько-єпископ висвячує ще молодого Миколая на священика.

Оскільки Святий Миколай вважається покровителем моряків, існує версія, що він також був мореплавцем або рибалкою, але ймовірніше, що його родина мала певне відношення до рибальства. По смерті батьків сину залишається великий спадок, він вирішує роздарувати майно потребуючим і здійснює цей задум протягом тривалого часу. Подібні випадки доброчинності достеменно відомі та підтвердженні історичними фактами, що стосуються інших єпископів IV ст., таких як Святий Амброзій та Василь Великий.

Роки ранньої душпастирської діяльності Миколая приходять на час сумісного правління двох римських імператорів Діоклетіана (правління 284—305) та Максиміана (правління 286—305), що й дозволяє приблизно оцінити вік Миколая. У 303 р. Діоклетіан виголошує право на переслідування християн. Після абдикації обох імераторів 1 травня 305 р. політика по відношенню до християн у двох частинах імперії була різною. В той час як у західній частині імператор Констанцій Хлор (правління 305—306) не допускає до кривавого переслідування християн, у східній частині імператор Галерій (правління 305—311) продовжує політику Діоклетіана аж до кінця свого правління і відмінив це рішення лише помираючи. Цей час з 303 по 311 рр. був найдовшим періодом переслідування християн у Римськїй імперії.

По смерті Галерія його наступник та одночасний з ним правитель Ліциній (правління 307—324) був терпимим до християнства. В результаті чого зростає чисельність послідовників християнської віри, а разом з цим і кількість єпископів, котрі керували громадою віруючих, мали значний соціальний та політичний вплив, а також багатства. Нерідко вони очолювали відповідні міста. Вірогідно у цей час Святий Миколай здобув посаду єпископа Мирійського. Для чого, згідно тогочасних традицій, його мали поважати та любити у тій місцевості, що звичайно було результатом доброчинності. Як і для інших єпископів того часу, популярність Миколая була запорукою його позиції та впливу. Йому також приписують руйнування язичницьких храмів, зокрема храму Артеміди (Діани). Деякі автори пов’язують святкування дня Св. Миколая з бажанням замінити цим язичницький день святкування народження Артеміди.

Багато років св. Миколай був єпископом у Мирі. Згадані вище Св. Андрій Критійський та монах Іван зі студитського монастиря (Константинополь) стверджують, що він брав участь у Першому Вселенському Соборі 325 р. у Нікеї, під час якого вдарив по щоці свого опонента Арія. Через що був заарештований, але до закінчення собору звільнений та оправданий. Серед підписів «символу віри» його ім’я не значиться, проте список збережено не повністю. Єпископ Теогнід Нікейський належить до персон, чия участь у соборі історично підтверджена. Згідно Св. Андрію Критійському, він переконав Миколая у католицькому світобаченні (Вікіпедія, навпаки, пише, що у православному баченні) .

Помер приблизно у 345 році. День смерті Святого Миколая відзначають як день Святого Миколая, або просто Миколая щороку 6 грудня по новому стилю (церкви, що користуються Григоріанським календарем) та 19 грудня по новому стилю (у 20 — 21 столітті) (церкви, що користуються Юліанським календарем). Діяння Миколая стали причиною появи багатьох легенд, завдяки яким він з часом став одним з найважливіших святих. Декотрі з цих легенд основані на вчинках одноіменного абата монастиря Сіон поблизу Мири, пізніше єпископа Пінари († 564), проте приписуються Св. Миколаю.

Один збіднілий чоловік не міг забезпечити своїх трьох доньок приданим. І, оскільки, відповідно до тамтешніх звичаїв, вони не зможуть вийти заміж, батько збирався відправити їх займатись проституцією. Дізнавшись про це, Миколай, який на той час ще не був єпископом, вирішує скористатись батьківським спадком, щоб зарадити біді. Протягом трьох ночей він пробирався до убогої хатини та щоразу закидав крізь вікно, у кімнату де ночували сестри, шмат золота — на придане для кожної з дочок.

Є дві версії щодо ночей, коли Миколай закидав золото. За однією — це відбувалося три ночі поспіль, за іншою — оскільки доньки були на рік молодша одна одної, то Миколай щороку, у ніч напередодні повноліття дівчини, приходив до хатини і залишав свій подарунок.

Є і дві версії закінчення історії. За однією: у третю ніч батькові сестер вдається викрити особу свого добродія і він сердечно дякує Миколаю за вчинене. На що Миколай заперечує та відмовляє, щоб старий дякував Богові, оскільки все від нього. За іншою: Миколай дізнається про задум батька викрити його і на третю ніч він вкидає золото не у вікно, а через комин будинку.

Легенді відповідає часте зображення Св. Миколая на образах з трьома яблуками або трьома золотими кулями. Саме завдяки цій легенді засновано традицію анонімних подарунків на Миколая (6 або 19 грудня), особливо бідним та дітям. Подібна легенда існує також про Святого Василя Великого день котрого святкується 1 січня (ст.ст.) — коли теж прийнято обдаровувати інших. Розповідають, що будучи іще немовлям Миколай був настільки набожним, що у дні посту (середу та п’ятницю) сосав материнське молоко лише один раз на день. А коли його уперше віднесли до купелі він встав на ноги і сам стояв.

В XI столітті грецька імперія переживала важкий час. Турки спустошували її володіння в Малій Азії, розоряли міста і села, вбивали їх жителів, і супроводжували свої жорстокості зневагою святих храмів, мощей, ікон і книг. Мусульмани робили замах знищити мощі святителя Миколая, глибоко шанованого всім християнським світом. Осквернення святинь обурювало не тільки східних, але і західних християн. Особливо побоювалися за мощі святителя Миколая християни в Італії, серед яких було багато греків. Жителі міста Барі, розташованого на березі Адріатичного моря, вирішили врятувати мощі святителя Миколая. 8 травня кораблі повернулися до Барі, і скоро радісна звістка облетіла все місто. Наступного дня, 9 травня (22 за н.ст), мощі святителя Миколая урочисто перенесли до церкви святого Стефана, що знаходилася недалеко від моря. Через рік була побудована церква на честь святителя Миколая і освячена папою Урбаном II.

У Маларському соборі (10-15.09.1089 р.), скликаному Римським папою Урбаном II для примирення церков брала участь й делегація Київської православної митрополії, яку благословив Митрополит Київський і всієї Руси Іван ІІI. Члени цієї місії були у м. Барі на освячені перенесеної гробниці св. Миколая.

У місті Мірра (сьогодні — Демре), на подвір’ї церкви, де Св. Миколай колись служив, встановлено пам’ятник, де він зображений обступленим дітьми.

Шанування святого Миколая починає рости від того часу, коли цісар Юстиніан І (527—565) збудував на його честь церкву у Царгороді. Візантійський імператор Мануїл Комнін (1143—1181) державним законом приписав святкувати день Св. Миколая 6 грудня. З Візантії його шанування поширюється по цілому світі. Найстаріший життєпис св. Миколая походить з 9-го століття.

На Заході папа Римський Миколай I (858—867) — перший папа з цим іменем — близько 860-го року збудував у Римі церкву св. Миколая. До Німеччини його шанування привезла візантійська княжна Теофано, дружина цісаря Оттона ІІ (973—983). Латинська Церква також святкує св. Миколая 6 грудня. У Франції і Німеччині є понад дві тисячі, а в Англії бл. 400 церков, присвячених Св. Миколаєві.

На Українські землі шанування св. Миколая приходить разом із християнством. В Уставі київського митрополита Георгія (1072 р.), в 9-му правилі згадується, що у день пам’яті Св. Миколая відбувалося причастя. Найстаршою спорудою, присвяченою Св. Миколаєві на наших землях вважається ротонда в Перемишлі, що датується 10-м сторіччям. В другій пол. 11-го століття у Києві на Аскольдовій могилі боярином Ольмою була збудована церква св. Миколая.

На Галицьких землях однією з найстаріших є церква св. Миколая у Львові, що походить з 13-го століття. Пісні про св. Миколая належать до найдавніших зразків української поезії, найпопулярнішою з яких є «Ой хто, хто Миколая любить».

Свято Св. Миколая має ще й назву Миколи Теплого. За думкою деяких вчених, воно сягає традицій стародавнього культу Прадіда, або дохристиянського бога Велеса. Інший відбиток первісних вірувань на постаті Св. Миколая — перегукування постаті Миколая із уособленнями грецького Посейдона, та римського Нептуна.

Свято Св. Миколая в Україні є особливо бажаним дитячим святом. За традицією, в ніч з 18 на 19 грудня Св. Миколай приносить дітям подарунки і кладе їх під подушку. Серед дітей на західній Україні встановилася традиція писати Св. Миколаєві листа, у якому дитина вказує, що хорошого та поганого вона вчинила протягом року, і просити про подарунки. За традицією, старші господарі села на свято збиралися щоб зварити пшеничного пива. Влаштовувалася гостина, після якої всі весело з піснями їздили на санях довкола села. На Харківщині існував звичай святкувати триденні Миколині святки, на які варили кутю і узвар, щоб у наступному році забезпечити врожай на жито й плоди. На всій території України влаштовували заздравні обіди на честь Миколая Угодника з приготуванням ритуального пива й медів. На Поділлі цього дня чекали «полазника» — чоловіка, який першим зайде до хати, що віщувало багатство й щастя протягом року. Але раніше через подвір’я мав пройти хазяїн, дати худобині їсти й привітати її словами: «Дай, Боже, добрий день, щобись худібонька здорова була та й я з тобою ще й зі своєю дружиною!». На Київщині хазяїн, прийшовши цього дня із церкви, брав миску зі свяченою водою, паляницю з грудочкою солі, квача з різного зілля, ішов кропити господу, худобу та збіжжя, примовляючи: «Святий Миколай, помилуй та сохрани нас від усякого лиха!».

З легкої руки менеджерів компанії Кока-Кола, які переодягли Святого Миколая з білого зимового одягу, який він носив, у червоний, що є символом компанії, і є прообразом Санта-Клауса.

Про святого Миколая складено дуже багато пісень. Зокрема в українському фольклорі відома пісня «Ой, хто, хто, Миколая любить». Серед авторських пісень — «Миколай Бородатий» — пісня українського рок-гурту «Плач Єремії». Св. Миколай також відомий під іменами: Міколай, Міклаш, Йолупукі, Сейнт Ніколаус, Сантаклос, Фадер Крісмас, Пер Ноель, Сінтер Клаас.

Поділитися цим:

Предисловие

_____


еличие чудесных явлений и знамений угодника Божия Николая было причиной того, что уже с самых ранних пор (с V века) появились его жизнеописания, число которых с течением времени увеличивалось. С XI века «Жития св. Николая» переходят к нам в Россию и появляются главным образом в двух редакциях в рукописных списках и сборниках. В последнее время и в нашей агиографической литературе появились опыты критического отношения к существовавшим изложениям жизни святителя Николая. Ввиду этого мы нашли необходимым для любознательного читателя прежде всего (в качестве введения) сделать обзор литературы о святителе Николае с самого её возникновения и до настоящего времени.

Предлагаемое затем благочестивым читателям «Житие святителя Христова Николая, архиепископа Мир Ликийских, чудотворца», следуя его «Житию» по изложению св. Димитрия Ростовского, проверено и пополнено всеми, по возможности, сведениями, какие только было возможно собрать у церковных писателей. Кроме того, его жизнь представлена здесь в связи с теми великими событиями, при которых жил и действовал святитель Николай. Эти события необходимо влияли на жизнь и деятельность Божия Угодника и отражались на ней более или менее заметно, и поэтому современные писания о них не только повторяют и поясняют, но отчасти и пополняют скудные сведения о той или другой поре жизни великого Чудотворца.

Блаженная кончина святителя Николая произошла в Мирах Ликийских. Но честные его мощи оставались здесь только до конца XI века, когда они, по воле Божией, были перенесены в итальянский город Бар (Бари). Перенесение частных мощей святителя Николая в Бар-град с непосредственно предшествовавшими и следовавшими за ним событиями составляют поэтому предмет 2-го отдела «Жития».

Ввиду несомненного интереса, который представляют для христианина Мирликийская церковь, где первоначально были погребены мощи св. Николая, и Бар-градская церковь, в которой они находятся в настоящее время, мы поместили об этих дорогих для христианского чувства достопримечательностях сказания и наших Русских путешественников ко святым местам.

По милости Божией пастырская деятельность св. Николая не закончилась его праведным успением в Мирах Ликийских, а чудесно прославилась почти по всем следовавшим векам на пространстве Православной Церкви. Поэтому в заключение в 3-м отделе прилагаемого «Жития» Святителя собраны в возможной полноте и расположены по порядку времени чудеса, совершённые великим Угодником Божиим на дальнем Востоке (вне Русской земли).


______

Вместо предисловия ко второй части настоящего труда, в качестве её составителя, считаю нужным заметить со своей стороны следующее.

Потребность в подобном предпринятому нами подробном сборнике сведений о святителе Николае давно уже назрела в нашем обществе и требует удовлетворения. С разных сторон уже давно слышатся вопросы о каком-нибудь сколько-нибудь цельном и полном исследовании об Угоднике Божьем, искони столь славном и почитаемом в нашем отечестве. Поэтому, когда я увидел, что располагаю уже довольно обширным запасом сведений о Чудотворце, хотя ещё и не совершенно законченным, я решил на время остановиться и окончить свою работу, хотя и из того неполного, что я имел. Меня подкрепляла в моём решении мысль, что и в том, что даст моя работа в настоящем своём виде, она крайне своевременна, полезна и даже необходима. Я думал, что если и выйдет односторонне обработанным моё исследование, то, во-первых, этим оно не лишает меня возможности продолжать далее свои изыскания и впоследствии дополнить и обработать свой труд совершенно. Во-вторых, православные читатели, которым главным образом посвящается это исследование, легко извлекут из него и в таком виде всё потребное для их души, ума и сердца. Религиозному сознанию Русского народа и из предлагаемого будет видно всё великое национальное, историческое значение славного Чудотворца для нашего отечества, и сердцу каждого благоговейного Русского человека достаточно будет и сказанного для проникновения чувствами удивления, восторга, благодарности и любви к Святителю. Вместе с тем я надеялся, что и в таком виде мой труд представит во всей целостности если не всю сущность, то весь объём и путь исследования о великом Угоднике по отношению к его величайшему значению для нашей земли. Осмеливаюсь полагать, что, в соединении с первой половиной труда моего сотоварища, моя часть и в таком виде доставит почитателям Святителя если не всё постоянное законченное здание литературного храма имени Чудотворца, то хотя бы весь план этого памятника, широко намеченный и много материала.

Итак, основываясь на всём сказанном, прошу моих будущих читателей благосклонно извинить мне многие недостатки моего труда, всё, иногда столь очевидное, в нём несоответствие между величием взятой на себя задачи и несовершенством её исполнения.

В заключение считаю своим долгом выразить свою искреннюю признательность всем лицам, сочувственно отозвавшимся на мои запросы об их местных святынях имени Угодника и помогших мне художественным и литературным материалом в моей работе, и особенно глубоко чтимому профессору Н. В. Покровскому. Ввиду ободряющего их примера, нахожу нужным прибавить к сказанному, что и впредь всякий имеющий и желающий чем-нибудь восполнить настоящий мой труд, может обратиться ко мне тем же путём, при посредстве издателя моего труда И. Л. Тузова (СПБ. Гостиный Двор, Книжный магазин, № 45), или лично ко мне, на место моей службы (С.-Петербургская Синодальная Типография, Кабинетская ул., д. 15), в полной уверенности, что всё посылаемое им дойдёт немедленно до меня и, в случае надобности, вызовет немедленный ответ с моей стороны.

Оставить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *