Притча о заблудшей овце

Цель: Познакомить малышей с историей-притчей о потерянной овце. Малыши должны знать, что Бог любит каждого из них. Побуждать их с любовью относиться друг ко другу.

Библейская история: притча о потерянной овце.(Мф. 18:12)

Золотой стих: «… Бог есть любовь» 1 Ин.4:8

Ход урока

1. Приветствие. Организационный момент

Радостно приветствуйте ваших детей, ведь вы их не видели целую неделю! Будьте искренни. Интересуйтесь их успехами. Спросите, рассказывали ли они своим друзьям о Боге. Узнайте, что нового произошло у них за прошедшую неделю.

2. Молитва

Рифма для молитвы:

Я закрою глазки,
Богу помолюсь –
И меня услышит,
мой Господь Иисус.

Пригласите Иисуса быть вместе с вами на этом занятии. Попросите у Него благословения.

3. Песня

Выучите песню » С Иисусом в моей лодке «

4. Мотивация

— К нам в гости пришел кто-то особенный. Хотите узнать кто? (выйдите за дверь и наденьте на руку куклу-овечку или возьмите игрушку).

— Это овечка. Она здоровается с вами. Поздоровайтесь и вы. Молодцы! Овечку зовут Снежинка. Видите, какая она беленькая. Она хочет, чтобы я рассказала вам историю, которая записана в Библии. Садись, Снежинка, и слушай внимательно, а наши ребята тоже будут очень внимательно слушать.

5. Библейская история (проиллюстрируйте свой рассказ)

— Эту историю рассказа Иисус. В горах паслось большое стадо овечек. Их было очень много, но пастух знал каждую из них, потому что любил своих овечек. Хорошо было овечкам. Пастух знал имя каждой овечки, заботился, чтобы они всегда паслись на свежей траве, чтобы пили чистую воду. Пастух оберегал их от диких животных – волков, медведей.

Однажды пастух загнал овечек в загон, это такое место, где собирается стадо. Он, я так думаю, всех их пересчитал. Что это!? Одной овечки не хватает! Где она? Что с ней? Куда она пропала?

— Что делать? Пастух так устал за день! А как бы вы, детки, поступили? Пошли бы искать? Так пастух и сделал. Он долго ходил по горам, звал овечку, искал ее. «Ой, что это там в кустах? Да это же моя овечка! Я так рад, что нашел ее!». Он положил ее на плечи, принес домой и всем соседям радостно говорил: «Я нашел пропавшую овечку! Порадуйтесь со мной!»

Как пастух любил своих овечек, так и наш Отец Небесный любит каждого из нас. Он любит всех людей: и послушных, и непослушных. Бог огорчается, когда мы совершаем плохие поступки – грешим. Он хочет, чтобы мы слушались Его. А мы часто ведем себя как непослушная овечка, которая потерялась.

В Библии сказано, что Бог – есть любовь. Он отдал Своего Сына на смерть, чтобы мы могли жить. Бог – наш Добрый Пастырь. Он спешит на помощь к каждому, кто нуждается в ней, как Пастух к своей овечке. Он ждет, когда мы придем к Нему, чтобы назвать нас Своими овечками. Бог любит каждого из вас: назвать по имени каждого ребенка и сказать, что Бог любит его.

— Давайте, дети, проводим нашу гостью Снежинку, ей уже пора возвращаться домой. До свидания, Снежинка, запомни, Бог любит тебя! (вынесите куклу так, чтобы не видели, что это кукла, чтобы не был нарушен сказочный эффект)

Физкультминутка (с движениями)

Мы шагаем по дорожке, шагаем

Не устали наши ножки. качаем головой

Позади – леса и горы. руки назад

Впереди полей просторы. руки вперед

Мы за Пастырем идем все берутся за руки

Знаем, к цели мы дойдем. указательный палец вверх

Запомните:Бог знает каждого из нас, наши дела и поступки.
Бог хочет, чтобы ты делал только хорошее, что приятно Ему.
Бог любит тебя.

6. Золотой стих

Речевка для заучивания наизусть

Возьми, малыш, скорее в толк:
Нас любит Бог, Он – есть любовь.

Разучите стих с движениями:

«… Бог есть любовь» 1 Ин. 4:8

БОГ – пальчиком показать вверх, словно на небеса, где живет Бог
Есть любовь – положить ладошки к груди, где сердце. Мы любим нашим сердечком Бога.

1 Ин. 4:8 – повторить ссылку, сложив ладошки книжечкой перед собой.

7. Повторение

1) Ответь на вопросы:

2) Беседа

  • Давайте с вами подумаем, что означает кого-то любить? (Да, это проявлять заботу о ком-то, как заботился пастух о своих овечках).
  • Любите ли вы кого-то?
  • Как это видно? (помогаете, никогда не обижаете, всегда прощаете);
  • Любите ли вы Иисуса?
  • Как любите вы Бога? (делаете только добрые дела для людей).
  • Не огорчаете ли вы Бога?
  • А Кто любит вас всегда, не смотря ни на что? (Бог)
  • Почему Бог любит нас? (Он есть любовь)

8. Итог занятия

— Бог любит всех людей, но очень огорчается, когда видит их плохие поступки.

Он охраняет тех, кто любит Его, помогает тем, кто не совершает зла. Поэтому не делайте никому зла: не срывайте цветов напрасно, не ломайте ветвей, не оставляйте после себя грязь, не обижайте, не говорите плохих слов, не берите чужих вещей, не ссорьтесь, не ленитесь, не обманывайте. Этим вы огорчаете Иисуса. Будьте послушными, сочувственными, трудолюбивыми и Иисус будет очень рад этому, Он ведь очень любит вас.

Думаете, как писать «каются» или «каятся грешники»? Чтобы в этом разобраться, следует вспомнить правила спряжения глаголов. Давайте разбираться по порядку.

Как правильно пишется

В данной глагольной форме, в соответствии с правилами, пишется «ю» – каются.

Какое правило применяется

Орфограмма находится в глагольном окончании. Выбор гласной будет зависеть от спряжения глагола. Чтобы его определить, нужно обратиться к начальной форме слова. В инфинитиве глагол оканчивается на «ять». Тут «я» легко проверяется словом «покаяние».

Суффикс «я» указывает на то, что глагол относится к I спр. В личных окончаниях глаголов этого спряжения пишутся гласные «е», «у», «ю». Поэтому пишем в проверяемом слове гласную «ю». Сравните: маяться – маются, лаяться – лаются, лелеять – лелеют и т.п.

Примеры предложений

  • Еженедельно грешники каются в совершенных грехах.
  • Каются грешники в своих злодеяниях нечасто.

Проверь себя: «Преумножать» или «приумножать» как пишется?

Как неправильно писать

В представленном глаголе нельзя писать гласную «я» – каятся.

Видео проповедь Рягузова В.С.

Мир Божий вам, дорогие братья и сестры. Откроем Евангелие от Луки 15 главу. Несколько ранее мы рассматривали притчу о потерянной овце, сейчас будет вторая притча, и потом, Бог даст, будет третья притча о Блудном сыне.

Всеми этими притчами Христос отвечает фарисеям и книжникам на их ропот. Почему Христос общается с падонками общества? Почему Он принимает, любит их? Фарисеи считали, что с такими людьми ни в коем случае нельзя общаться, они не заслуживают никакой любви и уважения. И вот этими тремя притчами Иисус показывает насколько дороги Ему Его создания.

«Или какая женщина, имея десять драхм, если потеряет одну драхму, не зажжет свечи и не станет мести комнату и искать тщательно, пока не найдет, а найдя, созовет подруг и соседок и скажет: порадуйтесь со мною: я нашла потерянную драхму. Так, говорю вам, бывает радость у Ангелов Божиих и об одном грешнике кающемся.» (Лук.15:8-11)

Когда я в прошлый раз говорил о потерянной овце, одна сестра подошла ко мне и сказала: «Виктор Семенович, ты все-таки не объясняешь, почему люди-то пропадают! Почему становятся пропащей овцой, пропавшей драхмой, блудным сыном? Обязательно нужно в следующий раз объяснить что случается с людьми, по какой причине они пропадают?» Действительно, пропажа человека — это явление очень распространенное в мире. Вы знаете, что ежегодно 2 млн. людей пропадает в мире! В России пропадает в районе 100 000 чел. Это является огромным горем для людей. Иногда кажется, что лучше похоронить, чем знать, что твой близкий пропал и неизвестно что с ним… Так вот не только в физическом мире пропадают люди. Люди пропадают и в духовном мире! Я бы хотел назвать несколько причин, почему люди пропадают из церкви. Я не смогу назвать все причины, но остановлюсь на самых главных.

Прежде всего, люди пропадают из-за невнимательного отношения к проповеди Слова Божьего. Апостол Павел пишет: «Посему мы должны быть особенно внимательны к слышанному, чтобы не отпасть». (Евр.2:1)

Как только человек теряет внимание к Божьему Слову, он уже находится в этой опасности отпадения.

Вторая причина — пренебрежение молитвой. «бодрствуйте и молитесь, чтобы не впасть в искушение: дух бодр, плоть же немощна» .(Матф.26:41) Ученики не бодрствовали в молитве и по этому они временно отпали от Христа, сомневались в Его мессианстве. Всегда, когда мы пренебрегаем молитвой, мы близки к отпадению.

Третья причина — увлечение лжеучениями. «Итак вы, возлюбленные, будучи предварены о сем, берегитесь, чтобы вам не увлечься заблуждением беззаконников и не отпасть от своего утверждения» (2Пет.3:17) Если мы чрезмерно любопытны и «суём нос» в разные вероучения, то это проложит нам тропинку к отступничеству.

Следующая причина — потакание греховным страстям. «В искушении никто не говори: Бог меня искушает; потому что Бог не искушается злом и Сам не искушает никого, но каждый искушается, увлекаясь и обольщаясь собственною похотью; похоть же, зачав, рождает грех, а сделанный грех рождает смерть.» (Иак.1:13-16)

Пятая причина — непокорность Божьей воле. Вы помните историю с пророком Ионой, которому Господь повелел идти проповедовать в Ниневию, но вместо того, чтобы отправиться туда, Иона убегает в Фарсис. Он просто не был согласен с волей Бога.

Шестая причина. Люди теряются из за худых компаний. «Не обманывайтесь: худые сообщества развращают добрые нравы». (1Кор.15:33) Никто из нас не имеет достаточно сил, чтобы избежать влияния плохих компаний. если вы сомневаетесь, вспомните Самсона. Компания с плохой женщиной погубила его. Вспомните Соломона, который несмотря на свою огромную и удивительную мудрость оказался в плохой компании жен -язычниц. Эта компания развратила его.

Человек теряется из-за происков сатаны. Он желает украсть, убить и погубить. «И сказал Господь: Симон! Симон! се, сатана просил, чтобы сеять вас как пшеницу, но Я молился о тебе, чтобы не оскудела вера твоя; и ты некогда, обратившись, утверди братьев твоих.» (Лук.22:31,32) Происки сатаны стоят за каждой отпадшей душой.

Так же из-за соблазнов среди верующих, кто-то может показать спину Церкви. Немало людей ушло из Церкви из-за того что кто-то их обругал. Я уже рассказывал о своей родственнице, которая пришла в церковь и ее трижды сгоняли со своего места неразумные сестры. Все, она больше не желает приходить в Церковь!

Люди отпадают из-за страха гонений. Это люди, кторые рассчитывают только на хорошие, благословенные времена в Церкви, и они обязательно отпадут, потому что таких времен бывает мало.

Последняя причина, — люди отпадают из -за отсутствия правильного душепопечения. Библия говорит: «Двоим лучше нежели одному, потому что у них есть доброе вознаграждение в труде их. Ибо если упадет один, то другой поднимет товарища своего. Но горе одному, когда он упадет, а другого нет, который бы поднял его.» Когда нет душепопечителей, тогда мы терпим большие потери в нашей среде.

Люди пропадают и физически и духовно. Вопрос в том, как к ним относится Бог? Я хотел бы обратить внимание на два серьезных момента в отношении Бога. Во-первых, Бог ценит пропавших, во-вторых, Бог ищет пропавших.

Почему Бог ценит пропавших? Он ценит их, потому что пропавшие являются Его творением! Женщина имея 10 драхм. Драхмы — это деньги, а деньги представляют собой оплату большого или маленького труда. Так вот драхма — это дневная оплата рабочего или солдата в те времена. И понятно, это была все-таки серьезная плата. Драхма как бы вбирает в себя тяжелый труд на протяжении определенного времени…

Вам так же может быть интересно:

Поделиться

В Евангелии от Матфея, в притче о заблудшей овце, Христос говорит фарисеям, возмущенным Его благосклонным отношением к и грешникам:

«Как вам кажется? Если бы у кого было сто овец, и одна из них заблудилась, то не оставит ли он девяносто девять в горах и не пойдет ли искать заблудившуюся? и если случится найти ее, то, истинно говорю вам, он радуется о ней более, нежели о девяноста девяти не заблудившихся».

Грешник изображается заблудшей овцой, которая сбилась с пути и отстала от стада. А под овцами и стадом понимается народ Божий.

Пастух, или иначе – пастырь, оставив сохранённых им овец, ищет пропавшую, и найдя, несказанно радуется ее спасению.

В Новом Завете слово «пастырь» относится к Господу Иисусу Христу, а в Ветхом употребляется для обозначения Бога, царей и правителей.

Например, в книге Пророка Иеремии мы читаем:

«Так говорит Господь, Бог Израилев, к пастырям, пасущим народ Мой: вы рассеяли овец Моих, и разогнали их, и не смотрели за ними…И соберу остаток стада Моего из всех стран, куда Я изгнал их, и возвращу их во дворы их…И поставлю над ними пастырей, говорит Господь».

И действительно, беспомощность овец в то время, когда они отстают от стада – их отличительная характеристика.

И пастуху тогда стоит заботиться не о всём стаде, которое сохранится целым, а о той одной, которая заблудилась.

Этот образ нередко встречается в Библии. В Евангелии от Луки тоже повторяется притча о заблудшей овце. И евангелист заканчивает ее так:

«На небесах более радости будет об одном грешнике кающемся, нежели о девяноста девяти праведниках, не имеющих нужды в покаянии».

Богу дорога каждая заблудшая душа, каждый грешник. Господь, как пастырь, ищет овец – погибающие души людей, чтобы вернуть их в «стадо»: «А найдя, — говорится в Священном Писании, — возьмет ее на плечи свои с радостью и, придя домой, созовет друзей и соседей и скажет им: порадуйтесь со мною: я нашел мою пропавшую овцу».

Образ пастыря с овцою на плечах говорит о том, что Господь поддерживает грешника, у которого не хватает сил, чтобы осилить трудный путь спасения.

Сегодня выражение «заблудшая овца» применим к человеку, отступившему от веры, тому, кто сбился с правильного пути, или оступился в жизни.

Притча про загублену драхму

(Із серії «Божа любов шукає»)

В старовину на Близькому Сході дівчина в придане отримувала від матері срібні монети. Часом цей скарб був сімейною реліквією, котра передавалася по жіночій лінії від прапрабабці до матері, а потім до дочки. Для того, щоб не загубити таку дорогоцінність і, водночас, мати її завжди при собі, у монетах просвердлювали отвір, нанизували на міцний шнурок і одягали на шию.

З якою гідністю і щастям жінка носила на грудях дорогоцінне намисто із сяючого срібла! Яким милим для неї був його тонкий, чистий передзвін, як вона любила перебирати його, погладжуючи і прикладаючи до лиця. Як пильнувала, щоб ні одна із монет не загубилася!

Ми продовжуємо роздуми про Божу любов, котра шукає. Божественна любов багатогранна – вічна, бездонна, безстороння; вона прощає, підіймає, приймає. Але як добре, що вона шукає! Що б сталося, якби ця небесна любов не шукала? Хто б із людей був знайдений? Хто б повернувся до Отчого дому?

Великий Учитель Ісус Христос представив пошуки Божої любові трьома притчами: про заблудну вівцю, загублену драхму і блудного сина. Минулого разу ми досліджували притчу про заблудну овечку, а сьогодні ми поговоримо про загублену драхму.

«Яка жінка, маючи десять драхм, якщо загубила одну драхму, не запалює світильника і не замітає хати, шукаючи пильно, доки не знайде? А знайшовши, скликає приятельок і сусідок, кажучи: Радійте зі мною, бо я знайшла драхму, що загубилася! Такою, кажу вам, буває радість у Божих ангелів за одного грішника, який кається» (Луки 15:8-10).

Ось такою зовсім буденною, прозаїчною, навіть дещо «домашньою» картиною Господь змалював другу степінь загубленості людини і Божі пошуки дорогоцінної згуби.

Дорогоцінна драхма

Кого ж представляє дороге намисто із срібних драхм? Кого мав на увазі Христос? Праобразом кого є кожна із десяти монет? Це відкуплені Господа: «Ти став дорогий в Моїх очах, шанований став, й Я тебе покохав» (Ісаї 43:3, 4). «Вони як каміння корони засяють у краї Його! І що за добро Його буде, і що за краса Його!» (Захарії 9:16, 17). «Відкуплені діти Христа – це Його дорогоцінності, Його великий, особливий скарб». «Христос, від Котрого виходить уся слава, розглядає Свій народ в його чистоті й досконалості, як нагороду за Свої страждання, приниження та любов, як доповнення Своєї слави».1 Подумати тільки! Той, перед славою Котрого закривають лице сяючі Херувими, тануть гори, тікають моря, називає людину доповненням Своєї слави! О незбагненна любов!

У стародавньому храмі первосвященик на грудях носив чудову золоту пластину, в котру майстерно були вставлені найкоштовніші камені Сходу, а на них вирізьблені імена дванадцяти колін Ізраїлю. Так був представлений Небесний Первосвященик Христос, Котрий на мучених, пробитих грудях носить імена Своїх дітей. Він купив їх за неймовірно високу ціну, ціну страждань і смерті, тому вони є дорогоцінним Його намистом, прикрасою Його грудей.

Коли людина пізнає Божу правду, починає вірити у Господа, любити Його, укладає з Ним Заповіт, Ісус вміщує її у дорогоцінне намисто на Своїх грудях. Яка честь! Як серце Божого дитяти тріпоче першою любов’ю в той час! Як припадає до грудей Господа, для нього усе стає нічого не варте, аби тільки бути ближче до серця Спасителя! Як він співає, як читає Боже Слово, як молиться! Він чує биття Христового серця, і його серце б’ється з ним в унісон…

І після усього цього можна «загубитися»?! Притча говорить, що так, драхма загубилася…

Драхма загубилася

Одного разу, з любов’ю торкаючись свого скарбу, жінка помітила, як одна срібна монета зірвалася з її грудей, покотилася по підлозі і зникла в пилюці…

Драхма не загубилася в хащах або нетрях поза домівкою, подібно до заблудної вівці, ні! Вона не викотилася за поріг дому і не покотилася в далеку країну, мов блудний син, о, ні! Притча про загублену драхму розповідає про інший вид загубленості, винятковий, незвичний – загубленість в домі – в Церкві… Християнин не покинув правду, не полишив Церкву, але… «залишив свою першу любов» (Об’явл. 2:4).

На підставі багатьох досвідів та спостережень можна сказати, що деякі люди, котрі приєднуються до Церкви і пізнають чудеса відкупної любові, не залишаються в цій любові. Вони якось поступово і невловимо відходять від захопленого споглядання дорогоцінного Господа. В їх духовному житті стається фатальна підміна: замість того, щоб перебувати на грудях Господа, вони просто перебувають у Церкві. Їх особисті відносини з Господом застигають, а їх духовний досвід стає офіційним, формальним, номінальним.

Лежить у пилюці

Упавши на підлогу, що робить драхма? Можливо, подібно до заблудної овечки, кричить? Кличе на допомогу? Волає про порятунок? Ні! В домі стоїть повна тиша, абсолютна заспокоєність… Нещасній загубленій монеті у пилюці затишно, тепло, ніхто її не бачить, ніхто не турбує… Теплий, запилений, пропащий лаодикійський стан. І драхма його абсолютно не усвідомлює: «Адже ти кажеш: Я багатий, розбагатів і нічого не потребую! А не знаєш, що ти і нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий!» (Об’явл. 3:17).

Номінальне, формальне, казенне лаодикійське християнство… Ні, воно не покидає Церкви! Воно ніколи не залишає Отчого дому, як блудний син. О, ні! Воно, мов старший брат блудного сина (про них обох мова піде у наступних статтях), ніколи не переступав заповіді Батька! Воно стільки років служить (див. Луки 15:29) Йому – воно активне, завзяте, гучне, парадне, доктринальне, тільки… не сердечне. Ім’я Ісуса у піснях, у молитвах, у розмовах, тільки…не в серці. В домі Батька, але не з Батьком, поруч, але не на Його грудях, у якихось стосунках, але не в тісному єднанні з Ним. Господь стоїть за зачиненими дверима: «Ось Я стою під дверима і стукаю» (Об’явл. 3:20).

Як відшукати цю загублену драхму? Яким чином достукатися до такої самозаспокоєності, до байдужого, глухого серця? О, Великий «Амінь», «Свідок вірний і правдивий» (в. 14) – Божественний Шукач – володіє надзвичайними знаряддями пошуку: «світильником і мітлою» – Своїм прямим, незаперечним свідоцтвом…

Світильник і мітла…

Великий Учитель у притчі про загублену драхму представив Божественного Шукача в образі жінки з мітлою. Чи не дивно? Мужчина з мітлою в руках – образ, що якось не в’яжеться із чоловічою гідністю та самоповагою навіть сьогодні, а тим більше він був незвичним для того часу і тієї культури. Саме на подібну дивну картину – чоловіка, що несе глечик з водою (воду в Ізраїлі, зазвичай носили жінки), – послався Ісус, даючи учням виняткову ознаку, по котрій вони могли знайти приміщення для звершення останньої Пасхи (див. Луки 22:9, 10).

Однак представити Бога, котрий шукає, в образі жінки із мітлою в руках, – зовсім не ординарно! Проте Мудрий Учитель саме в такий спосіб намагався донести до слухачів велику істину: Бог у Своїх пошуках загубленої людини не зважає ні на які втрат й жертви, ні на яке приниження й ганьбу. Він згодився нести і Він поніс безчестя й сором заради Своєї дорогоцінної згуби. Її пошуки коштували Йому найбільш ганебної, безславної смерті… Він «не зважаючи на сором, замість належної Йому радості перетерпів хрест… від грішних перетерпів таку наругу над Собою» (Євр. 12:2, 3).

Світильник і мітла в руках господині дому – вдалі символи, що представляють важливі засоби Божественних пошуків. Це, безумовно, могутнє Боже Слово. Воно здатне освічувати потаємні, запилені, засмічені куточки серця: «Твоє слово – світильник» (Псал.118:105). Більше того, це Слово здатне одночасно й вичищати, замітати ці занедбані сердечні куточки: «Ви чисті через слово» (Іван. 15:3). У даному ж контексті – при пошуках загубленого лаодикійця – Божественне Слово приймає форму прямого свідоцтва – тобто об’єктивного, безстороннього аналізу пропащого стану людини Самим Господом Ісусом Христом.

* * * * * * * * * * * *

Марта – загублена драхма

В одному гірському селищі серед мальовничої природи жила багата сім’я: дві сестри і брат. Брат був опорою сестер, їх захисником і годувальником, але усім в домі заправляла старша сестра. Вона була енергійною, рішучою, вольовою. Далеко за межами селища ця молода жінка славилась, як прекрасна господиня; ні одне весілля, ні одна гучна гостина в околиці не відбувалися без її участі та керівництва… Саме так ми розпочали минулого разу історію «заблудної овечки» – Марії Магдалини. На жаль, у тому самому селищі, у тому самому домі була і «загублена драхма» – старша сестра Марії – Марта.

Дорогоцінна срібна драхма

Дім у Віфанії – невеличкому гірському селищі, де жила ця сім’я, був улюбленим місцем відпочинку Господа Ісуса. «Спаситель благословляв усіх, хто шукав Його допомоги. Він любить увесь людський рід, однак з деякими людьми Його пов’язували особливо ніжні узи. Так, Його серце було сповнене великої любові до родини з Віфанії… Ісус часто знаходив відпочинок в цьому домі. Спаситель не мав власного дому і був залежний від гостинності Своїх друзів та учнів. Не раз, стомлений і спрагнений щирої людської прихильності, Він тішився спокоєм цього мирного дому, де був далекий від підозрінь і заздрощів фарисеїв. Тут Ісус знаходив щиру гостинність і чисту, святу дружбу. Тут Він міг говорити просто і вільно, знаючи, що Його слова зрозуміють і збережуть, як скарб».2

Господиня дому – Марта, воістину, була дорогоцінною «срібною драхмою». Вона володіла багатьма талантами. Особливо вона відзначалася, як ми вже зауважили, даром хазяйновитості й гостинності. Нагодувати й обігріти нужденних приносило їй душевне задоволення. І вона знала, як це зробити, і вміла це зробити, робота просто кипіла в її руках! Ось чому у селищі вона була популярною і шанованою господинею й розпорядницею кожної великої гостини.

Однак це не була меркантильна жінка, котра тільки й займалася «столами». Марта була релігійною, побожною, вона добре знала Святе Письмо. Галілейський Учитель Своїм люб’язним, м’яким поводженням, Своїм високо моральним вченням полонив її душу. Марта вірила, що Він був обітованим Месією. Як урочисто звучить її визнання віри: «Так, Господи, я повірила, що Ти – Христос, Син Божий, Який приходить у світ» (Іван. 11: 27). На це визнання Марти Ісус міг би відповісти так само, як Він відповів Петрові на його ідентичне свідоцтво: «Блаженний ти, Симоне… бо не тіло і кров тобі це відкрили, а мій Отець Небесний» (Матв. 16:17).

Марта володіла глибокою вірою в Господа, особистими досвідами Божественного відкриття. Вона вірила у воскресіння мертвих: «Знаю, що воскресне у воскресінні, останнього дня» (Іван. 11:24). Вона вірила у всемогутність Ісуса: «Й тепер знаю, що Бог дасть тобі те, що лише попросиш у Бога» (вірш 22). Скрізь, завжди й у всьому Марта – старша сестра Марії – була правильною. Такою самою правильною, як і старший брат блудного сина. Яка разюча подібність образів цих старших, чи не так? Вони такі однотипні! Старші, однак… загублені драхми.

Шановний читачу, ти пізнаєш в цьому типажі старших і себе? Ти теж старший – диякон або пресвітер Церкви? Турбота про вдів і сиріт, бідних і хворих лежить на твоїх плечах? Твоє практичне християнство бездоганне, усі приписи Божого Слова ти належно виконуєш? Багато років перебуваючи в Церкві, ти прекрасно знаєш Святе Письмо, і в теології орієнтуєшся досить добре? Стільки років служиш ти Богові і ніколи не переступав заповіді Його? Ти, як і Марта, як і старший брат, очікуєш схвалення Учителем твоєї духовності? Однак, поглянувши зажуреними очима на плеяду старших, в тому числі й на тебе, Свідок вірний і правдивий сумно промовляє: «Одного бракує тобі» (Марк. 10:21). «А потрібне – одне»… (Луки 10:42)

Драхма загубилася

Якось одного спекотного літнього дня Ісус разом зі Своїми дванадцятьма учнями прийшов до Віфанії. Він ввічливо постукав у двері Мартиного дому, і вони одразу гостинно відчинилися для бажаного довгожданого Гостя (див. Луки 10:38 – 42).

– Тринадцять голодних мужчин, – прикинула стурбована жінка. – Та й своїх троє…

І почалося… Бігали всі: і служниці, і Марія – до погребу і назад, на кухню і в сад, на город і до криниці… Одні чистили, інші нарізали, треті розкладали; Марта всіма командувала, стоячи біля розпаленої печі і віддаючи короткі накази.

– Маріє, принеси із погреба прохолодні напої, – звеліла молодшій сестрі розпорядниця гостини.

Обійшовши дім, Марія увійшла у вимощений холодним каменем дворик і…завмерла, почувши такий дорогий голос улюбленого Учителя. Він сидів у колі учнів і щось проникливо їм розповідав. Марія не витримала: обтерши руки фартухом, вона тихенько присіла біля Його ніг.

Саме присіла, – повідомляє оригінал Євангелія. Ні, Марія не була ледачою або безвідповідальною жінкою, але вона ніяк не могла проміняти можливість побути з Господом на надумані, надмірні, а тому і непотрібні кухарські клопоти. Їй так багато прощено, вона так багато полюбила, як же вона може втратити таку нагоду прислухатися до милого голосу, вдивлятися у добрі очі дорогого Учителя? Марія мала те одне, чого бракувало її старшій сестрі, чого не вистачало старшому братові, і… тобі, шановний читачу? Ти настільки зайнятий своєю службою – своїми Божими справами, що ніяк не можеш знайти часу спокійно посидіти біля ніг Господа і послухати, що Він тобі скаже? Ти не можеш дозволити собі хоча б одну годину щоденно насолоджуватися спілкуванням з Ним?

Світильник і мітла…

– А де ж Марія, – похопилася Марта, здивовано озираючись на всі боки. Молодшої сестри ніде не було видно. Марта визирнула у вікно і … застигла від обурення і образи. У колі дванадцяти учнів Ісуса, біля самих Його ніг спокійнісінько сиділа її сестра …

– Ну, це вже занадто! – вигукнула жінка, спускаючись кам’яними сходами у двір.

Марта розгнівано шукає Марію, зовсім не усвідомлюючи, що вона сама потребує ретельних пошуків, як загублена драхма. Але Великий Господар дому вже приготував Свого світильника і мітлу…

Розпаленіла біля гарячої плити Марта своє роздратування звертає на Учителя: «Господи, не турбує Тебе, що моя сестра залишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені допомогла!» (Луки 10:40, виділено автором статті).

Як віддає від цих нешанобливих, неввічливих, образливих слів духом того іншого старшого, котрий також служить: «Ото стільки років служу я тобі… Коли ж син твій вернувся оцей… ти для нього звелів заколоти теля відгодоване» (Луки 15:29, 30, виділено автором статті). Жорсткість, безсердечність, брак співчуття, безжалісність – ось який характер розвивають стосунки з Богом, що перетворилися на «службу»… І саме ставлення до молодших – тих, хто спіткнувся: відбився від отари, заблукав у далекій країні, – демонструє весь спектр подібних рис характеру загублених старших. Нерозуміння Батька, Батькового ніжного ставлення до заблудних овечок, до блудних синів характерне для оцих «правильних», однак загублених драхм. Їхній закоснілій, формальній релігійності важко прийняти Батьківське глибоке співчуття і жаль до тих інших, «неправильних»… Їм важко зрозуміти, що їхнє «служу» не таке важливе для Батька, як їхнє «люблю».

Як запорошилося серце Марти! Як засліпилися її очі! Сміття, як багато нікчемного сміття вкрило її душу! Вона абсолютно не усвідомлює, як низько впала, не вшанувавши Небесного Гостя своєю присутністю й увагою; більше того, образивши роздратованістю та нелюб’язністю.

Настав слушний момент і Великий Господар засвітив світло й узяв у руки мітлу Свого прямого свідоцтва:

– Марто, Марто… (Луки 10:41)

Обтяжене серце жінки стрепенулося… Ніжний делікатний докір відчула вона в словах Господа. Божественна рука обережно доторкнулася до її душі. Сміття, мов темна хмара почало вилітати у вікно, звільняючи цю загублену драхму… Серце її стривожилося: Щось не так? Щось я зробила не те? Ще один помах мітли і Вірний Свідок починає проводити ретельний аналіз:

– Ти журишся і клопочешся багато чим…

І знову хмара пилу вилетіла у вікно, а промінь Божественного світла освітив її засліплені очі. Марта починає прозрівати… Вся ця метушня, надумана помпезність кому потрібна? Для чого це все? Високий Гість залишився за дверима серця… Чи не краще було покласти на стіл простий домашній хліб і насолодитися духовним споживанням розкішного Хліба життя? Так захопитися столом для Господа, щоб забути Самого Господа?…

Шановний друже, ти пізнаєш себе? Твій запал, твоя активність гідні похвали, але озирнися… Де Той Ісус, Котрому ти служиш? Він десь там, далеко за хмарами. Ти знаєш Ім’я, але чи знайомий із Самою Особою; ти любиш Церкву, а її Чудового Господа? Для чого уся ця метушня, активність, якщо Дорогий Гість стоїть за дверима? Якщо із дня на день Він приходить до дверей твого серця і знаходить їх зачиненими?

«А потрібне – одне»

– А потрібне – одне (Луки 10:42), – урочисто й категорично проголосив Свідок вірний і правдивий, не применшуючи, не перебільшуючи і не помиляючись, завжди вимовляючи найчистішу істину…

Людині потрібно тільки одне! Ну, як же одне? А все решта? А «все вам додасться» (Матв. 6:33). І не тільки додасться все необхідне, але також відкладеться все надумане і непотрібне.

Безперечно, Богові дуже потрібні старші сини й дочки, сучасні Марти, і потрібен ти, дорогий друже, із твоєю завзятістю, енергією й активністю. Бог цінить старання й наполегливість у Його роботі. Але тобі, як і Марті, бракує саме цього одного – особистого спілкування з Господом, найтіснішого єднання з Його серцем. Перед усіма активними заняттями тобі, як і їй, потрібно в тихому усамітненні посидіти біля ніг Ісуса у твоїй верхній світлиці. Тоді ти зрозумієш, що Ісус – не доктрина, а чудова Особа… Тоді ти відчуєш, що Він не десь там на небесах, «за дверима», а тут поруч; і життя з Ним – це не важка служба, а чудовий досвід споглядання Його характеру і перетворення на Його образ. Тільки і тільки тоді ніжна любов Ісуса, Його лагідність, м’якість, ввічливість, доброта й милосердя стануть складовими твого характеру.

– Марія ж вибрала найкраще, котре від неї не віднімуть (Луки 10:42, перек. М. Кулакова).

Звичайно, велике частування для Господа – це добре. І багато гостей, і багато Божих справ – теж важливо. Але є щось краще, щось найкраще! Щонайкраще! Це Він Сам – Господь і Бог і тихе душевне спілкування біля Його ніг.

Ні, не пам’ять про велике частування Марти і не апетитний аромат її смачних страв поніс Ісус у Свій останній шлях на Голгофу. Він поніс щонайкраще – пахощі мира Марії, як символ її безмежної любові …

Не можу вже ніяк з Тобою розмовляти __ І раптом через крихітну шпарину
Через дубові двері, через залізні грати, В хвилину затишку, о, рідкісну хвилину,
Добротно збиті власними руками… Почути тихий стук, благаючий, терплячий,
О, скільки літ Тобі я догоджала Чиєсь моління болісне, гаряче,
І зводила, валила, будувала, І зрозуміти з серця завмиранням,
І хліб свій їла, й одяг свій вбирала, Що це Твоє надірване зітхання…
І врешті-решт себе замурувала… Ні, досить! Не витримую тортури!
Хіба Тобі потрібні ці старання, Твоя любов пече мене крізь мури.
Діла, завзяття замість спілкування? Ворота навстіж! Клямки геть й засуви!
Ні, зовсім ні! Яка страшна помилка: До хати я запрошую Ісуса…
У колесі життя крутитись, ніби білка, Хай будеш тільки Ти навпроти за столом,
Щоб справитись, щоб праведною бути, Вечірня зірка сяє за вікном…
Свої думки в кайдани щоб закути. Як добре нам отак з Тобою вдвох сидіти…

Чи може бути щось дорожчого на світі?

Оставить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *